10 років тому, 18 березня 2014 року, окупанти вбили Сергія Кокуріна, військового топографа, прапорщика української військової частини в Криму. Це була перша жертва серед військовослужбовців у російсько-українській війні. 

Сергій Кокурін склав Військову присягу у 1997 році, пройшов шлях від рядового до начальника служби тилу, до літа 2013 року служив у Сімферопольському об’єднаному військовому комісаріаті. Після цього став начальником служби тилу 13-го фотограмметричного центру Центрального управління воєнно-топографічного та навігації Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ, де служив до подій 18 березня 2014.

Що передувало цим подіям:

27 лютого 2014 року так звані “зелені чоловічки” (російські військові) захопили будівлі парламенту й уряду АР Крим. 

28 лютого 2014 росіяни взяли під контроль аеропорт Сімферополя і почали блокувати українські військові частини.

18 березня 2014 так звана “місцева самооборона Криму”, що складалася із російських спецпризначенців, здійснила штурм 13-го фотограмметричного центру ЗСУ у Сімферополі (відомий також як штурм картографічної частини). Під час нього пострілом російського снайпера був убитий Сергій Кокурін, який у той час перебував на спостережній вежі частини.

Росіяни захопили картографічну частину за кілька годин, обстрілюючи українських військових з автоматів.

Підполковник ЗСУ Володимир Щурик згадує події того дня:

Ми не передбачали, що росіяни підуть на збройний штурм нашої частини. Ми радше не бойовий, а науковий підрозділ. До того ж ніде в Сімферополі збройних штурмів не було.  Люди [які проводили захоплення] були озброєні: пістолети, гранати, гранатомети, автомати. Близько ста по всьому периметру [частини].

Невдовзі після цього російські ЗМІ стрімко розповсюдили інформацію про вбивство Кокуріна нібито українським снайпером “Правого сектора” (і що той немов вже засуджений), аби не зіпсувати заздалегідь записану промову Путіна про так зване “беззбройне захоплення”.

Також це було зроблено задля того, щоб приховати очевидний факт: український військовослужбовець вбитий російськими спецпризначенцями. Це було доведено, зокрема, офіційним висновком про причини смерті, згідно з яким Кокурін був убитий двома кулями автомата калібру 5,45 мм. В українських військових на той момент були лише пістолети калібру 9 мм.

Кокуріна поховали на міському кладовищі Абдал. У загиблого залишилися мати, 4-річний син та вагітна дружина Олена. За два місяці вона народила другу дитину.

У липні 2014 року Сергія Кокуріна посмертно нагородили Орденом “За мужність” III ступеня.

Те, що 18 березня 2014 року картографів у Сімферополі атакували регулярні російські військові, а їх так звана “самооборона” була щитом з часом підтвердили й українські військові. Як з’ясувалося, картографічний центр штурмував диверсійний загін ФСБ, під командуванням Ігоря Гіркіна: він сам розповів про це одному з російських видань у листопаді 2014 року. Невдовзі після штурму в Сімферополі цей загін ФСБ перекинули захоплювати Слов’янськ. 

Історія зі штурмом фотограмметричного центру — перша, проте, як з’ясується згодом, не єдина — стала показовою: всі заяви Путіна та російських ЗМІ щодо Криму, як і щодо вбивства Кокуріна, були цинічною брехнею. РФ розпочала війну для знищення України. І почала її саме з Криму.

За 10 років Україна й світ неодноразово переконаються, що Росія — держава-терористка, що всі її заяви, від Президента до пересічного військового, є суцільною брехнею. І що метою її було не “мирне приєднання” (або як росіяни кажуть “повернення”) Криму, а одразу вся Україна. 

За 10 наступних після штурму картографічної частини років окупанти здійснять на нашій території ще безліч злочинів. І злочини ці не припиняються досі. Ми бачимо щодня, як окупанти вбивають й катують наших людей (цивільних, військовополонених, політв’язнів), як стирає з лиця землі населені пункти, знищує етноси й культурну спадщину, як захоплює території й отруює середовище. 

І сьогодні очевидно, якщо Росію не зупинити, Україною це не обмежиться.

Ми пам’ятаємо про кожного громадянина України, хто віддав свою свободу й життя за незалежну й цілісну Україну. І закликаємо міжнародну спільноту не припиняти протидію Росії на усіх рівнях, посилити тиск на державу-агресорку та сприяти якнайшвидшій деокупації Криму. Адже звільнення всіх українських територій забезпечить безпеку не лише нашій країні, а й у всьому світі.